Дошкільний навчальний заклад компенсуючого типу № 35
 
.


Сторінка батьків

КОЛЕКТИВ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ВИСЛОВЛЮЄ ПОДЯКУ БАТЬКАМ ЗА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САДКА НОВИМ КИЛИМОВИМ ПОКРИТТЯМ ТА МИЮЧИМИ ЗАСОБАМИ

 

 

Підготувала сурдопедагог Горун Ольга Ярославівна

РОЗВИТОК  РОЗМОВНОГО  МОВЛЕННЯ

У ПРИГЛУХУВАТИХ  ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

ДОСВІД  СПІЛЬНОЇ РОБОТИ  СУРДОПЕДАГОГА

ТА БАТЬКІВ                                                 

Надзвичайно важливим і цікавим видом роботи в навчанні приглухуватих дітей усного зв'язного мовлення є їхні розповіді про події, які відбувалися вдома. Батьки брали участь у спільній роботі з педагогом, допомагаючи дітям передавати цікаві події, що відбулися на вихідних. Батьків просили допомагати дитині відтворити в малюнку, а потім — і в мові ті події, учасником яких вона була. Допомагали постійно: спочатку показували, як малювати, а потім — розповідати за малюнком. Поступово, зі зростанням можливостей дитини, змінювався характер до­помоги. З часом діти навчалися відтворювати події самостійно. Батьки систематично надавали інформацію про зміни в діяль­ності дітей, у разі необхідності — корегували їхні дії.

Експеримент проводився протягом дев'яти місяців навчаль­ного року. За цей час було зібрано 250 малюнків і таку саму кількість розповідей дітей. Малюнки й розповіді проаналізували, щоб дізнатися, як зростає самостійність дітей, коли вони ко­ристуються зображувальними й мовними засобами. Було також зроблено аналіз якісних змін у мовній розповіді.

Отримані результати свідчать про те, що самостійність дітей у передачі подій із власного досвіду поступово зростала. На кінцевому етапі експерименту, порівняно з початковим, значно збільшилася кількість малюнків, виконаних дітьми самостійно, без участі батьків. Кількісні показники результатів аналізу на­ведені в таблиці 1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 1

Зростання самостійності дітей при створенні малюнків про події

з власного життя

Ким виконано

Навчальні місяці

 

Вересень

Жовтень

Листопад

Грудень

Січень

Лютий

Березень

Квітень

Травень

Батьками

 

 

 

 

 

 

 

 

 

у присутності

18

24

22

20

20

15

10

12

8

дітей

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дітьми

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 допомогою

3

3

3

8

7

5

батьків

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостійно дітьми

1

3

5

6

12

 

 

 

Якісні зміни відзначено й у мовних розповідях про події вихідних днів. Загалом було проаналізовано 226 розповідей. У них значно зросла кількість речень, складених правильно або частково правильно. На початку роботи деякі діти зовсім не мог­ли самостійно описати малюнок; частина дітей, складаючи розповідь, використовували набір слів, здебільшого іменників, у називному відмінку й зовсім не застосовували займенників; про себе говорили у третій особі; використовували мало дієслів (а якщо й використовували, то у неправильній формі). Напри­кінці експерименту таких фактів не спостерігалося. Висловлю­вання стали більш правильними та змістовними.

Один із важливих показників — зростання кількості правиль­но побудованих речень у розповідях — ілюструється даними з таблиці 2.

Таблиця 2

Зростання кількості правильно побудованих речень у розповідях дітей про події з власного життя

Навчальні місяці

 

Вересень

Жовтень

Листопад

Грудень

Січень

Лютий

Березень

Квітень

Травень

Неправильно сформовані речення

4

8

11

13

15

18

Речення з аграматизмами

2

4

5

6

9

7

12

15

12

Речення, які складаються зі слів, незв'язаних між собою

9

16

19

16

8

6

5

2

4

 

 

Наведені приклади свідчать про значні досягнення у спіль­ній роботі сурдопедагога та батьків. Така співпраця з розвитку усного мовлення приглухуватих дошкільників продуктивна завдяки тому, що формування мовлення відбувається у при­родних ситуаціях. Педагог разом із батьками мотивує дитину до активного обміну інформацією про події, відомі дитині, але не відомі педагогу, й усне мовлення є засобом здійснення такого обміну. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЧИТАННЯ З ГУБ (поради батькам дітей зі зниженим слухом)

Відомо, що люди з тяжкими вадами слуху втрачають можливість повноцінного спілкування з чуючими людьми. Проте є багато прикладів, коли глухі люди одержують вищу освіту, працюють за спеціальністю. Вони стають інженерами, зубними техніками, художниками, скульпторами, вчителями. Така успішна інтеграція в суспільство майже завжди відбу­вається завдяки ранньому початку навчання. Дошкільний період надзвичайно важливий. У цей час формуються най­важливіші навички, закладаються основи всього подальшого життя. Дошкільне виховання є першою ланкою в системі освіти для всіх, зокрема і для дітей із вадами слуху. Глухій дитині словами неможливо нічого пояснити. Тож, що раніше поч­неться спеціальне навчання мовлення, то кращими будуть результати.

У дитячому садку дітей навчають говорити, розуміти мову, розвивають збережені в них залишки слуху. Багаторічний до­свід роботи в дошкільному закладі дозволяє нам дати поради батькам. При цьому слід зазначити, що при вступі дитини до дитячого садка роль батьків ще більше зростає. Вони мають допомагати дітям у навчанні, пам'ятаючи три важливих поло­ження дошкільного виховання дітей із вадами слуху.

Перше. Розумові можливості розвитку здорової дитини з ва­дами слуху не поступаються можливостям чуючої.

Друге. Глуха або приглухувата дитина перш за все — дити­на, а вже потім — глуха або приглухувата, тож до її виховання потрібно підходити з такими самими вимогами, як і до чуючи однолітків.

Третє. Щоб навчити усного мовлення, необхідно використати всі можливі існуючі засоби: бінауральне (двобічне) протезуван­ня з наступною адаптацією до стану постійного користування апаратами, за потреби використання дактилю (пальцева азбука) і читання з губ.

Ураховуючи важливість словесного спілкування з чуючими, дітей із тяжкими вадами слуху навчають усного мовлення, що складається з навчання читання з губ і вимови. При цьо­му використовується залишковий слух. Діти, які отримують спеціальне навчання, можуть досить виразно говорити й добре розуміти усне мовлення, читаючи з губ.

Читанням із губ називається зорове сприймання мови за види­мими рухами органів мови того, хто говорить. Частина цих рухів легко сприймається з допомогою зору (а, о, у, і, в), інші — нав­паки, зорово дуже схожі (мама, баба). Читати з губ знайомі слова інколи буває простіше, ніж розрізняти поганий почерк.

Процес читання з губ складний, і дитину потрібно цього спеціально навчати. Перший шлях — навчати безпосередньо в побуті, тобто спілкуючись із дитиною; другий — використо­вувати спеціальні ігри-вправи.

Способи навчання читання з губ у побуті такі самі, як і на заняттях. Якщо на заняттях можливість повторити слово вели­ка, то в побуті — обмежена одним-двома повтореннями. Проте в умовах побуту, безумовно, слова повторюються кожного дня у схожій ситуації. Дитині простіше зрозуміти звертання у про­цесі повсякденної діяльності. Наприклад, перед тим, як іти гуляти, ви звертаєтеся до дитини й говорите: «Будемо одягати­ся». Не дозволяйте дитині одягатися, поки не звернете її увагу на свої губи. Скажіть: «Візьми штани», потім «Одягни штани». Після того, як дитина одягне штани, аналогічно зробіть з іншим одягом. Після одягання говоріть: «Підемо гуляти». Подібна ро­бота проводиться, коли дитина миє руки, їсть тощо.

На цьому етапі читання з губ у спілкуванні формує в дитини звичку звертати увагу на губи того, хто говорить, і розрізняти слова. Це лише підготовка до читання з губ, яке почнеться із засвоєнням слів. Наприклад, навчившись бачити ваші губи та звуки [а], [о], [у], [в], дитина буде повторювати їх, відобража­ти за вами. Під час вправ необхідно пробудити в ній цікавість, яка має перейти в необхідність розрізняти рухи губ. Для цього сказане вами і зрозуміле для дитини слово повинно мати для неї життєвий зміст. Тому як тільки дитина почне дивитися на губи, користуйтеся у спілкуванні мовою. Добираючи парні картинки або іграшки, зосередьте увагу дитини на своїх губах, говорячи їй: «Дай собаку (м'яч, ляльку, машину)». Декілька разів повторюйте слово. Дитина має дати 3—4 іграшки (картинки), при цьому повторити відображено за наслідуванням, наближено або просто відкрити й закрити рот. Важливо виробити у дитини навички відображено повторювати за вами те, що ви сказали, звертаючись до неї.

Пам'ятайте, що будь-які заняття, навчання будь-якого виду діяльності будуть для дитини вправами в читанні з губ.

5 основних компонентів читання з губ:

• зорове сприйняття мовних рухів;

• рефлекторне (спарене) наслідування цих рухів;

• здогадка, основана на змістовому контексті;

• явне або приховане дактильне проговорювання слів і фраз;

• сприйняття звукових сигналів із допомогою звукопідси­лювальної апаратури або індивідуальних апаратів.

Матеріалом для вправ є цілі слова, фрази й усне мовлення. Читання з губ окремих фонем або складів — це вправи для навчання дітей вимови та грамоти.

До цього часу не проводилося спеціальних досліджень у сфері зорового сприймання мови дітьми дошкільного віку з тяжки­ми вадами слуху, тому не існує даних щодо методів навчання читання з губ.

У дитячому садку для читання з губ відбирається той ма­теріал, що використовується на заняттях із розвитку усного мовлення, лічби, ознайомлення з навколишнім світом, фізкуль­тури й образотворчої діяльності. Діти навчаються читати з губ у вихователів, учителя, інших працівників дошкільної установи. Проте дошкільнята повинні навчитися читати з губ не лише у працівників дитячого садка, а й у своїх батьків і близьких. Щоб діти мали змогу і вдома вправлятися в зоровому сприй­манні усного мовлення, учитель і вихователі проводять бесіди з батьками й пояснюють їм, який мовний матеріал вони повинні використовувати вдома.Кропітка робота батьків у співробітництві з дитячим садком допоможе дітям удосконалюватися в умінні зорово сприймати мовлення різних людей, поступово перетворюючи це вміння в навичку.

Дорослі повинні пам'ятати, що під час вправ або спілкування вони мають знаходитися на відстані 1,5—2 м від дитини, облич­чя повернене до неї. Коли дитина бачить дорослого у профіль, виникають труднощі в читанні з губ. Особливі вимоги ставляться і до мови того, хто говорить. Темп мови та інтенсивність арти­куляції залежать від рівня розвитку дитини й характеру мовного матеріалу. Рівень розуміння мовлення по губах залежить від загального і мовленнєвого розвитку дитини.

На перших двох роках навчання мова сурдопедагога і батьків повинна бути в міру повільною, з чіткою, але природною арти­куляцією. Поступово знайомий мовний матеріал починає вимов­лятися у звичайному темпі. Міміка обличчя має бути жвавою, мова — виразною. Слова вимовляються злито, а не по складах. Фрази промовляються зв'язно, щоб можна було вловити зміст фрази в цілому. Якщо виникають труднощі в розумінні того чи іншого слова (фрази), його можна повторити окремо, але за умови, що слідом за цим буде повторена фраза повністю.

Для успішного формування навичок читання з губ дуже важ­ливо, щоб ні в умовах заняття, ні під час мовного спілкуванні в побуті не допускалася штучна затримка на усно-дактильній формі мовлення за рахунок читання з губ. Легкий, добре знайо­мий матеріал діти повинні сприймати винятково читанням із губ. Факти з повсякденного життя свідчать про те, що діти з тяжкими вадами слуху опановують навички читання з губ, а деякі з них досягають у цих навичках досконалості.

Багаторічна робота з приглухуватими дітьми дозволяє нам стверджувати: як би не було тяжко батькам змиритися з тяга­рем, що випав на їхню долю, вони можуть знайти в собі сили подолати його.

 

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ ДІТЕЙ -ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ВАДАМИ СЛУХУ

Сьогодні навчання та виховання дітей із тяжким і вадами слуху передбачає їхню інтеграцію у світ чуючих людей. Зявилися нові сучасні цифрові апарати, вживлюють слухові імпланти, проте проблема навчання усного зв'язного мовлення з появою вищеперерахованого не зникла. Необхідно якомога швидше придбати слухові апарати і з їх допомогою отримати максималь­ну користь від залишкового слуху дитини.

При двобічному порушенні слуху проводиться бінауральне (двостороннє) протезування. Бінауральність сприймання до­сягається протезуванням двома слуховими апаратами. Процес настроювання слухових апаратів відбувається поступово. Батьки повинні зрозуміти, що слухові апарати носяться якомога довше й знімаються в нормальних умовах лише під час сну. Слуховий апарат передбачений для багаторічного користування, якщо з ним поводитися правильно, за інструкцією.

Більша частина дітей дошкільного віку відвідує спеціальні дошкільні заклади для дітей із вадами слуху. Одне з основних зав­дань дошкільного закладу — формування усного зв'язного мовлен­ня. При цьому використовуються різні форми мовлення: усна, писемна і дактильна (так звана пальцева азбука). Формуванню усного і писемного мовлення у дітей із вадами слуху надається особливе значення при навчанні та вихованні, оскільки це засіб спілкування з чуючими людьми, джерело розвитку й особистісного становлення.

Оволодіти усним зв'язним мовленням дошкільнята з тяжки­ми порушеннями слуху можуть за умови щоденної роботи всіх працівників дошкільного закладу й батьків.Дошкільний заклад не може замінити виховання в сім'ї. Батькам важливо зрозуміти, що успіх виховання й навчання дитини значною мірою залежить від них. Батьки, діти яких перебувають у дошкільному закладі, постійно можуть отриму­вати поради сурдопедагога й вихователів щодо роботи вдома. Прикладом є сторінки з альбомів і буквариків-саморобок, які батьки разом із дітьми виготовляють удома, тим самим закріплюючи матеріал, що вивчався протягом тижня в до­шкільному закладі.

Починаючи навчання мови, необхідно показати дитині так, щоб вона зрозуміла, — мова є сигналом до виконання дій. Дитина повинна зрозуміти й те, що мовленнєві сигнали відріз­няються один від одного й означають різні дії та предмети. Спочатку дитину необхідно навчити розуміти окремі слова (назви іграшок, одягу, посуду тощо), потім словосполучення з двох слів, наприклад, тих, якими користуються в побуті: «Підемо гуляти», «Будемо вчитися», «Принеси шапку», «Дай черевики» тощо.

Щоб дитина зрозуміла й могла реагувати на звертання, вдома залучають когось із членів сім'ї для участі в перших заняттях, а в дошкільному закладі — співробітників групи. На самому початку навчання потрібно вимагати від дитини правильної вимови голосних звуків і точного вживання на­голосу. Слова вимовляються голосом розмовної гучності, але на такій відстані, щоб дитина їх сприймала. Дитину заохочу­ють звертати увагу на губи того, хто говорить. Не потрібно вимагати від дитини самостійного вимовляння слів на перших заняттях. Через кілька занять дитина не тільки буде показувати картинку, яку назвав дорослий, але й намагатися самостійно назвати її.

Пропонуємо кілька варіантів занять удома.

Перший варіант

Дорослий сідає поруч із дитиною, викладає по одній картин­ці із зображенням домашніх тварин (кіт, корова, собака, коза тощо) і називає їх голосом розмовної гучності на такій відстані, щоб дитина чула зі слуховим апаратом. Дитина повинна бачити губи того, хто говорить. Картинки називають повторно, просять дитину взяти картинку й дати дорослому.

Другий варіант

Заняття проводиться так само, як попереднє, але обігрується навчання ляльки, яку тримає дитина. Дорослий повідомляє: «Сьогодні будемо вчити ляльку знаходити, де кіт, де собака, де коза». Дитину заохочують до керування лялькою. Усі заува­ження спрямовуються на адресу ляльки. Наступного разу можна навчати ведмедика, зайчика, іншу ляльку тощо.

Третій варіант

Під час називання картинок дорослий пропонує дитині пе­ревернути кожну з них зображенням донизу. Потім, показуючи по черзі на картинки, запитує: «Хто там?». Чекаючи відповіді, можна пропонувати помилкові рішення. Наприклад, указуючи на картинку з котом, запитувати: «Корова?». Дитина намага­тиметься дати правильну відповідь. Якщо на перших заняттях дитині важко орієнтуватися в перевернутих картинках, доцільно залучати когось із членів сім'ї. Ситуація розігрується між дорос­лими, а дитина залучається тільки тоді, коли вона знає відповідь. Дорослі «помиляються», щоб дати дитині можливість проявляти активність і виправляти їх.

Коли дитина називає більше 10 слів, необхідно переходити до побудови речень. Для цього предметні картинки замінюються сюжетними, зміст яких позначається простими реченнями: «Собака біжить», «Дівчинка спить», «Кіт їсть». Поступово сюжет картинок ускладнюється: «Дівчинка їсть яблуко», «Кіт їсть рибу» тощо. Після того, як дитина навчиться самостійно користува­тися простими реченнями, можна починати описувати сюжетні картинки 2—3 реченнями й читати казки.

У дошкільному закладі формується підґрунтя для усного мовлення. Дуже важливо, щоб у навчанні мови та формуванні мовлення дитини брали участь усі, хто її оточує. Спільними зусиллями можна швидше навчити її розуміти значення слів і вміло користуватися мовленням у спілкуванні. Батькам, які хочуть досягти успіхів у розвитку усного мовлення дитини, не­обхідно використовувати кожну хвилину спілкування з дитиною. На прогулянку доцільно виходити з олівцем і зошитом. Вияв будь-якого інтересу до навколишнього, підтриманий дорослим і позначений словом, буде хорошим підґрунтям емоційного сприйняття дитиною. За таких умов дитина може обстежити об'єкт (предмет), доступний і цікавий для неї, отримати його словесне позначення. Якщо дитина зацікавиться певним предме­том, вона краще запам'ятає його назву. Дорослий може записати й назвати не лише предмети, а й дії чи ознаки, пов'язані з ни­ми, наприклад: «кущ зелений», «дерево високе (товсте, тонке, низьке)» тощо.

Предмети (об'єкти), які знаходяться на відстані від дитини, але зацікавили її, можна замалювати (хоч б схематично за допо­могою піктограми), назвати, попросити дитину повторити.

Формування усного мовлення в дітей у дошкільному за­кладі здійснюється на спеціальних заняттях із сурдопедагогом і вихователями, під час ігор, прогулянок, різних режимних моментів. Коли дитина усвідомлює, що кожне слово означає предмет або дію, у неї виникає потреба у власному усному мовленні. Мова дитини формується під впливом мови дорос­лих. Від того, наскільки повноцінно відбувається спілкування дитини, настільки достатня її мовна практика, від мовного оточення, умов виховання залежить і розвиток маленької людини.

Щоб дитина оволоділа граматичною будовою мови, її важ­ливо навчити правильно вимовляти звуки. Викликання, корек­ція та автоматизація звуків відбуваються поступово, складно, на основі залишкового слуху. Як приклад пропонуємо заняття на сприймання на слух і відтворення звуків [т], [н] у групі дру­гого року навчання в дошкільному закладі.

Сприймання на слух і розпізнавання звуків [т], [н] у складах і словах

План

1. Розпізнавання приголосних звуків [т], [н] у складах на, та при слухо-зоровому сприйманні.

2. Розпізнавання приголосних звуків [т], [н] у складах на, та лише на слух.

3. Розпізнавання приголосних звуків [т], [н] у словах «Тата», «Ната» при слухо-зоровому сприйманні.

4. Розпізнавання приголосних звуків [т], [н] у словах «Тата», «Ната» лише на слух.

5. Підсумок заняття. Матеріали: два великі малюнки із зображенням дівчаток; таблички з іменами «Тата», «Ната»; таблички зі складами на, та; маленькі таблички для дітей.

Хід заняття

1. Педагог вимовляє перед мікрофоном склад та, тримаючи при цьому табличку з написаним складом на рівні свого під­боріддя. Табличка зі складом виставляється на набірне полотно. Потім, показуючи дітям другу табличку, педагог говорить на

(звук вимовляється довго: н_а). Табличка із цим складом

виставляється на набірне полотно на деякій відстані від попе­редньої. Після цього педагог розкладає на столах перед кожною дитиною по дві таблички зі складами та і на і потім вимов­ляє перед мікрофоном без екрана, тобто при слухо-зоровому сприйманні дітей обидва склади, виділяючи звук [н] довшою вимовою.

Склади вимовляються в різному порядку:

та — та; н_а — та; н_а — та; н_а — н_а.

У відповідь на почуте діти піднімають таблички і вимовляють склад.

2. Педагог попереджує дітей: «Слухайте!»-, закриває облич­чя екраном так, щоб залишилося видно лише очі, вимовляє склад на. Діти повинні підняти відповідну табличку. Якщо діти помиляються, педагог повторює склад слухо-зорово, а потім ще раз, на слух. Дитина, яка помилилася, виправляє помилку.

За вказівкою педагога декілька дітей вимовляють склад н_а.

Щоб діти реагували на звучання, а не на тривалість вимови того чи іншого складу, педагог знаходиться за екраном завжди одна­ковий час, хоч на вимову складу н_а витрачається більше часу, ніж на вимову складу та.

Педагог вимовляє склади три-чотири рази. Потім по черзі вимовляє одна дитина, а друга сприймає слухо-зорово. Ще раз педагог вимовляє склади, а дитина у відповідь вказує на від­повідний склад на набірному полотні й вимовляє його. Після такої відповіді педагог запитує другу дитину: «Правильно?».

3. Педагог показує на картинку із зображенням дівчинки, під нею підпис «Тата». Він чітко промовляє слово в мікрофон, виділяючи наголос «Та — та». Діти розглядають картинку із зображенням другої дівчинки й слухають педагога: Н_а-та» (звук [н] вимовляється у слові дещо довше звичайного). Обидві картинки з підписами педагог розміщує в набірному полотні, а дітям роздає по дві маленькі таблички зі словами «Ната» і «Тата». Він називає картинки при слухо-зоровому сприйманні:

«Н_а — та; Та — та; Та — та; Н_а — та». У відповідь

діти піднімають свої таблички. Щоразу педагог говорить: «Пра­вильно, Тата», — і показує відповідну картинку в набірному полотні.

4. Педагог попереджає: «Слухайте!». Діти сприймають назви картинок лише на слух. Почувши те чи інше слово, діти підні­мають відповідну табличку. На прохання педагога одна дитина вимовляє слово в мікрофон. Педагог підтверджує правильність відповіді, а якщо дитина помиляється — обов'язково виправляє. Педагог вимовляє слова три-чотири рази в різній послідовності. Потім біля дошки перевіряє, як діти сприйняли навчальний матеріал.

5. Картинки й таблички збираються. Педагог підсумовує за­няття: говорить, хто слухав добре, хто був уважним, і заохочує дітей.

Ураховуючи те, що нині всі діти протезовані бінаурально, батьки мають можливість проводити заняття з розвитку мовлен­ня вдома, використовуючи не лише читання з губ, а й залишки слуху, і тактильно-вібраційні відчуття. За умови наполегливої роботи батьків і працівників дошкільних навчальних закладів можна досягти бажаних результатів у формуванні в дітей усного мовлення.

Насамкінець зауважимо: дослідження відомих вітчизняних і зарубіжних учених свідчать, що успіх в оволодінні мовленням приходить до тих дітей, батьки яких працюють із ними щоденно 2—3 години на добу. Якщо час таких занять з батьками менший, то дитина потребує додаткової індивідуальної роботи з фахівцем. Лише за таких умов можна якісно підготувати дитину до школи, до інтеграції в навколишній світ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОПОВІДЬ

на тему:

 

 

 

«Сім’я – перша школа морального зростання»

Підготувала:

Сурдопедагог Д/у №35

Пригода М.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛЬВІВ 2014

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коріння кожної особистості лежить у дитинстві, і насамперед у сім'ї. Саме в родині встановлюються перші зв'язки людини зі світом, утверджується довіра до нього, створюється найкраща можливість за­безпечити гармонію в системі ''дитина — навколишній світ — дитина", розкрити здібності особистості.

Малюк розвивається за законами природи, яка й на­діляє його внутрішніми потенціями — своєрідними енергетичними джерелами розвитку, що позначаються на його поведінці та різноманітній діяльності. Сім'я формує певний спосіб життя, свою мікроструктуру, впливаючи таким чином на потреби, соціальну активність, психічний стан особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПІЗНАННЯ СЕНСУ ДОБРОТВОРЧОСТІ

Один з важливих чинників, що мотивують роз­виток дитини в дошкільні роки, — бажання наслі­дувати старших, прагнення подорослішати. Тож наслідування, насамперед близьких людей, і є основним механізмом уміння в цей період. Об­раз дорослого для дошкільняти — своєрідний об­раз себе в майбутньому, втілення у собі "іншо­го". З якогось моменту в дитині ніби співіснують двоє людей: вона сама і дорослий. І саме їхня внутрішня взаємодія є чи не найбіль­шим стимулом її саморозвитку.

Здатність відчувати іншу людину розвиваєть­ся від самого початку життя немовляти. Вже за кілька днів після народження воно безпомильно вирізняє маму з-поміж інших людей. На жаль, дорослі забувають уроки власного дитинства, зокрема те. що кожен доторк до маляти спону­кає його до праці душі. А головне — завдяки цій взаємодії і породжуваній нею внутрішній роботі малюк поступово стає вихователем самого себе.

Дитина народжується потенційно доброю, і потребує захищеності, тепла, любові. 'Ці потреби пробуджуються й розкриваються в спіл- куванні в умовах безмежної батьківської любові. Батьки вводять сина чи доню у світ своєю любов'ю. Саме через  стосунки з ними, пройняті ласкою й ніжністю, дитина усвідомлює свою за­хищеність, упевнюється що її люблять, дбають про неї. Водночас, психологічний супровід розвитку дитини корисний і для батьків. Дії ді­тей у відповідь на любов тата й мами поглиблю­ють у дорослих усвідомлення власної значущості й відповідальності за малюка. У такій атмосфері родинно-батьківської любові в дітей формується і поступово збагачується гама позитивних пере­живань, ставлень до близьких людей. Вони впер­ше усвідомлюють сенс добротворчості.

На жаль, ми приділяємо недостатню ува­гу цьому етапу дозрівання особистості, недо­оцінюємо його значення для створення ґрунту, в який засіватимемо зерна духовного зростан­ня. Для переосмислення своєї ролі у світі, по­ряд зі своєю кровинкою, батькам варто уваж­ніше придивитися де маляти, щоб побачити, наскільки воно прихильне до них, як вбирає в себе прояви батьківської любові, перетворю­ючи її на власні досягнення. Так вони починають помічати, що внутрішній світ дитини багатий на несподіванки, парадокси, таємниці, й упевню­ються, що варто вчитися у дітей безпосеред­ності, щирості, емоційності, правдивості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЩО ПОСІЄШ, ТЕ Й ПОЖНЕШ

 

Виконувати регулярну функцію для дитини може лише визнана нею, усвідомлена, емоційно пережита цінність. Первинний спосіб взаємодії малюка з оточенням — емоційний, і проявляється він задовго до оволодіння мовленням. Це важли­ва передумова вироблення способів регулюван­ня поведінки впродовж усього життя особистості. У перші роки важливо забезпечити дитині мож­ливість набути повноцінний емоційний досвід, і передусім — переживати соціальні емоції. Ці емоції відображають життєво значущі прагнення спілкуватися з близькими дорослими та одноліт­ками, підносять їх до рівня потреб.

Наші цільові спостереження, індивідуальні бе­сіди, анкетне обстеження дають підстави для висновку: більшість батьків зовсім не замислю­ються над тим, які цінності вони прищеплюють своїм малятам у період дошкільного дитинства. Наприклад, в індивідуальних бесідах мало хто з батьків висловлював сумнів у тому, що малюк уже засвоїв так звані базові цінності — добро і зло, красу й потворність тощо. Водночас, батьки не замислюються над тим, які саме цінності вони репрезентують дитині власною поведінкою, які образи добра і зла крок за кроком формують у неї своїми вчинками.

Здебільшого дорослі не дослухаються до оцінки дітьми ситуацій жорстокості, брехні, шахрайства, що демонструються у фільмах та комп'ютерних іграх, в яких ці ситуації рідко засу­джуються, а часом навіть презентуються як вдалі шляхи досягнення мети. На думку батьків, до­шкільник не здатен по-справжньому осмислити реалії життя, тому ці факти, мовляв, не осідають в пам'яті їхніх синів та доньок і не впливають на становлення дитини як особистості.

Спостерігаючи розваги су­часних дітей, ми звернули увагу на значне зниження авторитету ляльки у дівчаток. Нині в пошані лише Барбі — модниця, красу­ня, наречена з багатим посагом або розкішна принцеса. А, ска­жімо, ще 20 років тому був по­пулярний симпатичний пупсик. У кожній групі обладнували ку­точок для такого немовляти з колискою, ліжечком, столиком для сповивання тощо. Щодня у ньому щось змінювалося, до­давалося. Дівчатка оберігали цей простір, тут програвалися різні "сімейні" ситуації, в центрі яких був догляд за немовлям. Відповідно, улюбленими іграш­ками були і дитячі візочки.

Постає також питання: звідки дитині брати репертуар забав для своєї ляльки? У родині, де дитина чує пісні — бабусині, мамині, — вона їх і своїм лялькам наспівує. I це чудово: адже зна­чення колискової у житті дитини особливе. На жаль, переважна більшість сучасних малюків не чує вдома маминих пісень, бо мами не знають їх, як і того, що мелодика та інтонація цих пісень — чудовий заспокійливий засіб.

Наслідки негативних змін у сучасному жит­ті не баряться. Варто лише згадати передачі на кшталт "Кумирів і кумирчиків" чи виступи до­шкільнят у конкурсах "Крок до зірок", де малень­кі, по-дорослому причепурені дівчатка співають дорослі хіти про кохання, імітуючи відверто сек­суальні рухи низькопробних співачок. А із зали за цим спостерігають батьки надзвичайно щасливі й горді за своїх донечок. Вони зовсім не замис­люються над тим, як спотворюють душі їхніх дітей виступи в такому форматі.

Те, що у житті дитини в перші, такі важливі роки головне місце посіла сучасна мода дорослих, а не дитяча субкультура — питання культури дорос­лих. Показово, що в народній педагогіці чітко проглядається заборона на виконання діть­ми ліричних пісень про кохання чи незрозумі­лих їм патріотичних пісень. Натомість дитячий репертуар з давніх-давен охоплював образи всіх предметів та явищ, які дитина спостерігає навколо себе, які розуміє і з якими спілкується (дощик та вітерець, сонечко й хмаринка, бджілка, метелик, бабка, котик і півник, зайчик та лисичка тощо). Ме­лодика таких пісень природно викликає в дити­ни позитивні емоції. Маємо замислитися: надто багато втрачаємо, залишаючи на поличках іс­торії дитячий фольклор, дитячі музичні інстру­менти, ігри з речитативами й піснями тощо.

Усіх нас жахають ситуації, коли маленькі діти стають  легкою  здобиччю  злочинців,   або ще гірше — коли насильство чинять самі діти. А пер­винні причини таких поведінкових збочень слід шукати саме в родинному вихованні, адже у ньо­му мають закладатися основи ціннісних орієнта­цій, зокрема й морально-етичних.

Варто було б узяти за основу пророче звер­нення Миколи Пирогова: "Вам, матері, моя по­рада. Замість посилати своїх дітей на театраль­ну й бальну сцену, ходіть самі за лаштунки дитячого життя! Спостерігайте звідси за їхніми першими словами й першими порухами душі: спостерігайте їх тут і тоді, коли вони повернуть­ся до вас, стомлені грою й завжди готові знову гратися".

 

 

 

ГУМАНІЗУВАТИ ВЗАЄМИНИ З ДИТИНОЮ

 

Виховний вплив сім'ї первинний. Процес вихо­вання в ній значно природніший. ніж у дошкільному закладі: тут дитина має більшу можливість бути суб'єктом діяльності, ніж у колективі дитсадка.

Тож, щоб побудувати повноцінний виховний процес у дошкільному закладі, педагоги мають змінити свою позицію стосовно сім:ї — бачи­ти в ній найголовнішого партнера. Без найтіснішого узгодження з родиною своїх вимог та виховних дій, особистісного суб'єктивного став­лення до дитини годі сподіватися на успіх. А мета ставиться саме така — гуманізувати суб'єкт - суб'єктні взаємини дорослого і дитини, роз­крити малюкові смислове наповнення його інди­відуального ціннісного простору та допомогти знайти в соціальному світі своє місце як актив­ного суб'єкта. Без цього неможливо прищепити дитині базові цінності.

Дитинство — особливий світ, у якому малюк живе своїми уявленнями про добро і зло, честь і гідність. У нього виробляються власні критерії краси, що є осно­вою людяності. Такі уявлення ви­никають і закріплюються на основі відповідних уявлень батьків, крізь призму яких дитина дивиться на світ. Саме взаємини з батьками формують у душі дитини ідеал, з яким вона зіставляє свої дум­ки, вчинки. Але так буває лише за умови, що батьки від початку життя своїх синів та донечок і яко­мога надовше стають їхніми най­ближчими друзями, однодумцями й партнерами. У щоденному жи­вому, безпосередньому емоційно насиченому спілкуванні з дитиною близький дорослий є свідком того, як і які думки, почуття і прагнення народжуються в малюка. Дитяче сприймання відзначається своє­рідністю, тонкістю, безпосеред­ністю.  Це -   пізнання розумом, серцем всієї системи загально­людських цінностей.

У роки дошкільного дитинства виникають най­кращі умови для духовного спілкування бать­ків з дитиною, пронизаного їхньою безмежною любов'ю. Таких стосунків уже не буде в жо­ден інший період життя особистості. Саме у ці перші роки й формується емоційна культура дитини. Емоційні взаємини між близькими до­рослими і дитиною, розуміння внутрішнього світу малюка, емпатійне ставлення — головний засіб і неодмінна умова повноцінного духовного розвит­ку особистості.

 

Малюкові потрібен не просто дорослий, а саме значущий для нього, такий, що любить його. Не забороняє, не обмежує, а дає свободу; не боретеся з негативними проявами поведінки дитини, а заохочує позитивні: не пригнічує, і а запитує, садить і радиться, поділяє з нею й і радість, і прикрощі.

 

 

 

ВИХОВУВАТИ ДОБРОМ

 

Схильність чинити добро чи зло не притаман­на дитині від природи — вона виробляється в процесі життя. Це — основа людської культури, й закладаєтеся вона від народження (якщо не з моменту зачаття), формуючись протягом перших семи років дитинства. У вихованні юної душі важ­ливий принцип: інтерпретуючи для дитини події та явища навколишньої дійсності, дорослий має робити акцент на проявах добра. Та важливіши­ми за слова є справи, адже лише сприймаючи і спостерігаючи реальні прояви добротворення, дитина набуває здатність творити добро.

Традиційними і звичними є поради виховувати дітей на позитивних прикладах, оберігати їх від споглядання горя, неприємних подій, тощо. Але це не означає, що маля має бути лише спожива­чем добра. Слід учити його бачити прояви доб­ра у житті й виробляти відповідне ставлення до нього. Саме вчити і виробляти. Учити дивити­ся і помічати добро в буденному, викликати по­зитивні реакції на добрі вчинки й прищеплювати звичку (як основу потреби) робити щось добре для рідних, друзів, знайомих і незнайомих людей.

Ідея добра, що править світом, має міцно уві­йти з душу кожної дитини — у думки, погляди, переконання, — стати тією мірою, за допомогою якої оцінюються людські стосунки.

Не варто сподіватися, що дитина сама засво­їть основи добра, якщо живе у культурній сім'ї. Цією здатністю від природи наділені лише оди­ниці, більшості дітей потрібна емоційна наука. Це і є родинна школа добра, де дітей навчають шанувати, любити не на словах, а здійснюючи конкретні вчинки.

 

 

 

ФОРМУВАТИ ЗДАТНІСТЬ ТВОРИТИ ДОБРО

 

Важливо виробити в дитини звички розпізнавання та регулювання своїх емоцій, насамперед негативних. Надто рідко агресивна дитина визнає власну агресивність. Навпаки, вона переконана, що всі, хто її оточує, агресивні щодо неї, і на перший погляд її міркування дуже вмо­тивовані. Втім, малі діти не здатні адекватно оцінювати ані свій стан, ані стан тих, хто їх ото­чує. Адже емоційний досвід малюків доволі бід­ний. Вони не здатні усвідомити ні чужі, ні власні емоції. Тож такі вміння у дітей маємо спеціально розвивати. Доречні розмови про те. що в тих чи інших обставинах відчуває дитина, інші учасни­ки подій. Приводом для таких бесід мають бути різноманітні ситуації, з які потрапляє дитина, спілкуючись з рідними у колі сім'ї, з однолітка­ми в дитячому садку чи на прогулянці. Корис­но аналізувати ситуації, описані в літературних творах і взяті з життя.

Головне — давати дитині можливість вільно висловлювати свою оцінку, своє ставлення, розуміння, не варто поспішати з власними оцін­ними судженнями з приводу почутого від дити­ни. Краще спонукати її до самостійних висновків. Свою ж думку слід висловлювати чітко, зрозумі­ло, пояснюючи її. Важливо навчити дитину за­мислюватися над власним внутрішнім станом у певні моменти, розуміти причини його виникнен­ня та наслідки, спокійно описувати свої почуття, добирати потрібні визначення, синоніми. Так по­ступово дитина навчається розуміти емоційний стан інших людей, співвідносити його з певною ситуацією. Цей досвід і має стати основою для вироблення вміння регулювати свою поведінку, для засвоєння, скажімо, правила: "Мене драж­нять, а я не дражнюся".

Формування в дітей здатності творити добро, переростання її у потребу та цінність потребує від дорослих певних вольових зусиль, саме воля, робота душі допомагають боротися проти зла. Адже воно народжується з бездіяльності, пасив­ності, невтручання у те, "що мене не стосується".

Не забуваймо: серце дитини черствіє дуже швидко, варто лише кілька разів знехтувати благородними пориваннями дитячої душі, не помітити їх. Але й на добро дитяче сердечко відгукується миттєво. Досить лише постійно підтримувати його паростки у дитячій душі, і незабаром відчуємо — дитина стає чутливою до добра, адекватно реагує на прояви зла.

Поза сумнівом, найкращі умови для формуван­ня спрямованої на утвердження добра ціннісної орієнтації у сімейному колі створюють щоденні гуманні стосунки між членами родини. Дитяча душа сповнюється чуйності до інших і легко за­своює уміння жити серед людей. Щоб утвердити добро, треба докласти значних зусиль, зуміти за­палити в дитячій душі незгасний вогник — усві­домлення краси людського життя й людських стосунків. А зло легко утверджується саме, досить лише байдуже ставитися до дитячих турбот, вчасно не показати приклади добрих вчинків.

 

 

ВИХОВУВАТИ ОСМИСЛЕНУ ПОВЕДІНКУ

 

Дитина — суб'єкт власної діяльності, її ак­тивність і свобода взаємодіють із суб'єктністю та активністю дорослих. Розроблення розвивальних технологій, націлених на розв'язання проблеми повноцінного розвитку дитини, має ґрунтуватися на функціональному, генетично­му, структурному й системному аналізі розвит­ку психіки дитини; на визнанні пріоритетності особистісного розвитку. Засвоєння соціально значущих дій відбувається мимоволі, в процесі взаємодії дорослих з дитиною, звичайного до­гляду за нею. Маля просто переймає від них дії, рухи, вчинки у різних життєвих ситуаціях.

Відомо: осмислена соціальна поведінка закріп­люється у дитини лише тоді, коли вона навчаєть­ся ставити себе на місце іншого, коли свобода її поведінки стає усвідомленим вибором. Вона про­являється в ініціативній діяльності малюка, який самостійно обирає шляхи й способи досягнення мети. Свобода проявляється у вільному волеви­явленні, і ця здатність чітко проглядається в по­ведінці вже старших дошкільнят. Осмисленість вибору дитини у цей період уже переконливо мо­тивується готовністю дотримуватися загально­визнаних цінностей.

Умова   виховання   вільної   поведінки — суб'єкт-суб'єктне розвивальне спілкування, насичене   любов'ю,   розумінням,   терпимістю у різних видах партнерської діяльності. В період дошкільного дитинства вкрай важливо розвива­ти довільність в емоційній сфері, пам'ятаючи, що психологічний механізм емоційної довіль­ності пов'язаний з розвитком уяви, передусім в

ігровій діяльності.

 

 

ГРАФІК РОБОТИ

консультативного центру

для батьків або осіб, які їх заміняють

і дітей, які виховуються в умовах сім’ї

ДНЗ № 35 Сихівського р-ну м. Львова

 

 

Дні тижня

Види роботи

Відповідальні

Понеділок

Індивідуальні консультації

Сурдопедагоги,

вихователі,

завідувач ДНЗ

Середа

Індивідуальні консультації

Практичний психолог,

старша медична сестра

П’ятниця

Групові консультації, лекторії, теоретичні та практичні семінари

Сурдопедагоги,

вихователі,

практичний психолог,

старша медична сестра